статті
ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ.
Ідейно-політичною
платформою націоналістично-державницької ідеології та визвольної концепції
ОУН сорокових років стали рішення Другого Великого Збору ОУН, що відбувся в
квітні 1941 р. у Кракові. У політичних постановах Збору стверджувалось:
„Ідея Суверенної Соборної Української Держави стала у нашому столітті
основою українського світогляду (...) Визвольно-революційну боротьбу за
визволення всіх українських земель, за з'єднання їх в одну Соборну й
Незалежну Державу вела ОУН, спираючись на власні сили українського народу,
відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили, а зокрема на історичних
ворогів України (...).
Чужинецьке панування в усій основі підтвердило правдивість націоналістичного твердження, що українцеві нема життя без власної держави. „Здобудем Українську Державу або загинем у боротьбі за неї". Шляхом до осягнення наших цілей є Українська Революція в московській імперії СССР у парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: „Свобода народам і людині".
У травні 1941 р., через місяць після Другого Великого Збору ОУН, Провід опрацював і розіслав низовим клітинам „Політичні вказівки в умовах війни", у яких застерігав членство від надмірної надії на визволення чужими силами: „Якщо фронт боротьби третіх держав з Москвою буде пересуватися через українські землі, тоді військова окупація побідними військовими силами неминуча (...). Україна не може висунути тепер такої збройної сили, яка могла б сама утримувати фронт протимосковської війни на відтинку власних кордонів. Наше завдання в такій ситуації: не допустити, щоб Україна була тільки тереном розігри чужих сил з нашим ворогом, вслід за тим об'єктом чужого володіння".
У документі пояснювалось, що ОУН не буде пасивним обсерватором подій, а навпаки, створюватиме реальну підставу для унормування відносин України з державними союзниками. На звільнених землях, не очікуючи ні на що, ОУН проголосить відбудову Української Держави.
У разі ворожого ставлення союзників до відродження української державності визвольна боротьба, стверджували оунівці, увійшла б у новий період.
Національно-визвольний рух, керований ОУН між Першою і Другою світовими війнами у 1939-1941 рр., та втрати, яких зазнала Організація у боротьбі, були серйозною підставою до сміливого політичного кроку націоналістів - відновлення української державності у червні 1941 р. та створення ними центральних і місцевих органів влади.
Українські революціонери передбачували на прикладі загибелі Карпатської України, що німецькі чинники вороже сприймуть їхні дії. Але з обраного шляху не зійшли - моральним стимулом їх ризику була довголітня боротьба українського народу за незалежність та усвідомлення її потреби у різних політичних умовах.
Задля виконання світлої Ідеї до Львова вирушила похідна група ОУН у складі близько п'ятнадцяти патріотів на чолі з Ярославом Стецьком. 30 червня 1941 р. о шостій годині пополудні в будинку „Просвіти" у Львові відбулися Народні збори, на яких одноголосно прийнято Акт відновлення Української Держави. На його основі прем'єр Я. Стецько приступив до організації Тимчасового уряду України - Державного Правління.
Акті
проголошувалося:
"1. Волею українського народу Організація Українських Націоналістів
під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за
яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України (...)".
2. На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу".
Відгомін про цей Акт блискавично прокотився західноукраїнськими землями, цією Україною. Першою заговорила радіостанція ім. Євгена Коновальця зі Львова. Потім відбулися масові маніфестації у містах і селах України: Львові, Станіславові, Тернополі, Стрию, Житомирі, Бердичеві, Рівному, Збаражі, Бучачі...
Наголосимо, що з вибухом німецько-совєтської війни Провід ОУН направив у центральні, східні та південні області України три похідні групи добровольців для організаційно-пропагандистської діяльності у світлі проголошеного Акта 30 червня 1941 р...
Акт 30 червня 1941 р. безкомпромісно проголошував світові, що українці бажають будувати власне самостійне державне життя.
Сміливий поступ ОУН дезорієнтував німецьких окупантів. Гітлерівці були вражені несподіванкою і не могли прийняти відповідно швидкого рішення. Згодом вимагали від Проводу ОУН відкликання Акта; отримавши відмову, почали арештовувати націоналістів.
Але історично вони запізнилися. Від Акта 30 червня 1941 р. почався в історії українського національно-визвольного руху новий період боротьби проти німецького нацизму і московського комуно-більшовизму.
У фатальних умовах німецької окупації і у повітах Тернопільщини почали організовуватись окружні управи.
Проте в окупаційних умовах окружні управи до виконання своїх функцій так і не приступили, їх підмінила німецька адміністрація.
Незважаючи на тривожні симптоми з боку німецьких властей, у західноукраїнських селах у зв'язку з проголошенням Акта відновлення української державності відбувалися маніфестації, віча, перепоховання загиблих героїв, висипання і посвячення могил „Борцям за волю України".
У святкові дні збиралися тисячні маси народу, молодіжні хори співали патріотичних пісень, актив виступав з промовами. У почесних стійках біля символічних могил стояли підпільники ОУН з нарукавними пов'язками з написом „Українське військо". Молодь давала клятву боротися до загину за Українську Державу.
"Піднесення було велике, розповідає підпільник Петро Пасічник, пс. „Див", із с. Зелена. Ми, молоді, гуртувалися в організацію. Багато молоді вступало тоді в ОУН. Всі ми надіялися на кращі часи й хотіли віддати свої сили для добра і щастя України. 20 серпня в Бучачі освячували могилу. З піснею на устах „Ми зродились із крові народу" наша група ОУН пішла до міста. Під час освячення там виступив районний провідник Йосип Пасічник, пс. „Панас".
Провідні націоналісти в селах зачитували Акт. У Русилові, наприклад, Іван Головецький (його дружину з маленьким сином більшовики вивезли до Сибіру, і вони там загинули. Іван за німецької окупації поринув у підпільну діяльність. Потім служив у дивізії „Галичина". Опинившись на Заході, не одружувався й повністю віддав себе громадсько-політичній роботі. У 2000 р. на 90-му році життя повернувся до рідного села).
У Золотому Потоці Акт проголосив провідний член ОУН Степан Капуш, пс. „Батько" і „Бук". Його вибрали головою міської ради. Уникнувши німецького арешту, продовжував працю у підпіллі. З другим приходом червоних зброї не покидав. Полонений 1947 р. у с. Уніж Городенківського району з дружиною Софією. Загинув у концтаборі. Депортовані родичі його загинули в Сибіру.
У с. Базар Чортківського п-ту ініціаторами проголошення Акта 30 червня були Михайло Голик і Данило Мазур. На честь події промову біля могили виголосив член ОУН Петро Мотуз. За це його більшовики закатували. У Петликівцях Старих пам'яті загиблих героїв висипали могилу. Зі славетної гори Лисоні, скропленої кров'ю Січового Стрілецтва у 1916 р., привезли землі. Освячував могилу отець Василь Жарий. З полум'яним словом про потребу боротьби за волю України виступив молодий учитель Василь Гейна.
Слід згадати, що напередодні відступу більшовиків з цього села сміливець Володимир Родзібаба скинув червоний прапор і встановив синьо-жовтий.
Колишній підрайонний ОУН Космин Чорній у листі до автора даного дослідження оповідає, що організація здійснила величавий похорон бойовикові ОУН Петрові Кавецькому з Бобулинців, який загинув від кулі енкаведиста під час виконання завдання. На його честь побудували каплицю. Таких патріотичних заходів на хвилі національного піднесення влітку 1941 р. на Бучаччині здійснювалось багато.
Згадаємо про грандіозне віче з дефілядою у Бучачі, у двадцятих числах липня 1941 р. Народу зійшлось стільки, що запруджені вулиці не вміщали. Кожне село представляли велелюдні делегації у національних одностроях. Демонстрантів вітали представники українських організацій з німецьким командуванням. Відкривала колону сотня Українського війська з Коропця. Воїни йшли у колоні, озброєні крісами, в касках. За ними кінний відділ, який вів Микола Кізюк. Маніфестанти несли синьо-жовті прапори, тризуби, оздоблені квітами та рушниками. Відбувалося дійство біля будинків, що навпроти міської ратуші. На полі від с. Озеряни тисячні маси народу відслухали подячну Службу Божу за визволення від сатанинського більшовизму. Розповідають старожили, що організаторами здвигу, крім ОУН, були священики Василь Мельник-Лімниченко із с. Зелена, Василь Стрільбицький з Жизномира та о. Іоанн Галібей зі Скоморохів. З описаної історичної маніфестації подаємо серію фотодокументів, на яких зафіксовано тогочасні події. На них же бачимо перші колони жовнірів Українського війська.
Велелюдні здвиги галичан надзвичайно сполохали німецьких чинників. І їх здержана реакція на Акт 30 червня 1941 р. незабаром вилилась у масові арешти та розстріли націоналістів.
Нестор Мизак, доцент Чернівецького фінансово-юридичного інституту.
Стаття цитується за матеріалами сайту "Нація і Держава" .
